Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
31 жовтня 2016 року у господарському суді Кіровоградської області проведено планове навчання суддів з обговорення правових висновків Верховного Суду України.
Доповідач, суддя господарського суду Бестаченко О.Л., проаналізувала постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 15 січня 2015 року № 3-204гс14 щодо початку перебігу строків нарахування штрафних санкцій (пені) на підставі статті 231 Господарського Кодексу України за порушення строків виконання зобов’язання з поставки товару (застосування статті 253 Цивільного Кодексу України).
При цьому суддя зазначила, що у правовій позиції найвищого судового органу йдеться про те, що за змістом положення частини 3 статті 549 Цивільного Кодексу пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання. Відтак, пеню може бути нарахована лише за кожен новий день прострочення платежу, тому день фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який стягується пеня.
Продовжилось навчання доповіддю судді господарського суду Макаренко Т.В. стосовно висновків Верховного Суду України, викладених у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення у справі щодо розгляду господарських спорів третейськими судами. Так, доповідач звернула увагу на правовій позиції найвищої судової інстанції, вміщеній у постанові від 8 квітня 2015 року в справі № 3-37гс15, у якій зазначається, що аналіз статей 2,5,12 Закону України «Про третейські суду» від 11 травня 2004 р. № 1701 – ІV дає підстави для висновку, що предметом третейської угоди може бути не лише спір, який існує на момент укладання такої угоди, а й будь-які спори, які виникатимуть між сторонами договору в майбутньому та передбачені третейською угодою.
Окремо доповідач зупинилась на змісті постанови Верховного Суду України від 27 травня 2015 р. у справі № 3-167гс15, у якій, як зазначила суддя Макаренко Т.В., визначено, що спірним договором передбачено зміну форми власності, тому така передача суперечить положенням статті 5 Декрету Кабінету Міністрів України від 15 грудня 1992 р. № 8-92 «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», зокрема про заборону підприємствам, що є у загальнодержавній власності, передавати безоплатно закріплене за ними майно іншим підприємствам, організаціям і установам.
Також суддя наголосила на тому, що суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що позовні вимоги товариства відповідають вимогам, заявленим ним у позовній заяві до Арбітражного інституту Торгової палати міста Стокгольма, у справі беруть участь ті самі сторони, що й у справі № 32/612, тому Арбітражний суд Торгової палати міста Стокгольма вирішив спір між тими ж сторонами, про той же предмет та з тих самих підстав, що й за первісним позовом у цій справі.