Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
24 жовтня 2016 року у господарському суді Кіровоградської області проведено планове навчання, під час якого суддями проаналізовано висновки Верховного Суду України, викладені у постановах, ухвалених за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення щодо розгляду спорів, що виникають із земельних відносин.
Зокрема, суддя господарського суду Кабакова В.Г., яка була доповідачем, звернула увагу на зміст постанови найвищого судового органу від 20 травня 2015 р. у справі № 3-166гс15, при цьому зазначивши, що у висновку йдеться про те, що підставою для розірвання договору оренди земельної ділянки у спорі було саме використання орендарем землі не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, яка встановлена договором, а не той факт, що, на думку позивача, земельна ділянка не використовувалась орендарем у певний період часу.
Окрім того, доповідач констатувала, що відмовляючи у задоволенні позову про розірвання договору оренди земельної ділянки, Вищий господарський суд України дійшов обґрунтованого висновку, що підставою для розірвання договору оренди землі в судовому порядку може бути належним чином доведений факт використання орендованої земельної ділянки не за цільовим призначенням, який передбачає дію – використання земельної ділянки для інших, ніж передбачено договором, цілей.
Така правова позиція вміщена і в постанові Верховного Суду України від 21 січня 2015 р. у справі № 3-211гс14. Продовжуючи доповідь, суддя окремо зупинилась на постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 р. у справі № 3-315гс15 і звернула увагу на тому, що аналіз положень законів № 273/96-ВР і № 232/94-ВР, Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що спірна земельна ділянка належить до земель державної власності, а саме, як вбачається зі змісту вказаної справи, до земель залізничного транспорту, які не можуть передаватися у приватну власність, а тому міська рада не має законних повноважень щодо розпорядження землями такої категорії.
Відповідно до позиції Верховного Суду України, висновок Вищого господарського суду України про відсутність у міськради повноважень щодо розпорядження спірною земельною ділянкою, а відтак і права її відчуження за договором купівлі-продажу землі, є обґрунтованим.
Крім того, суддями господарського суду обговорено постанову найвищої судової інстанції від 1 квітня 2015 р. у справі № 3-36гс15, у якій йдеться про те, що за змістом статей 24 та 25 Закону України «Про оренду землі» від 6 жовтня 1998 р. № 161-XIV орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди.
– Статтею 143 Земельного кодексу України передбачено, що підставою примусового припинення права користування земельною ділянкою є, зокрема, використання земельної ділянки не за цільовим призначенням. Відтак, підставою розірвання договору є саме використання орендарем земельної ділянки не за цільовим призначенням, тобто з іншою метою, ніж та, що встановлена договором, а не той факт, що будівельні роботи не було розпочато. Оскільки виготовлення проектно-кошторисної та дозвільної документації на будівництво багатоквартирного житлового будинку на земельній ділянці не залежало від волі відповідача, у його діях відсутня вина у порушенні зобов’язання щодо строку забудови земельної ділянки.
За таких обставин висновок суду касаційної інстанції про використання земельної ділянки не за цільовим призначенням та наявність правових підстав для розірвання договору і повернення земельної ділянки власникові був необґрунтованим та помилковим, – зазначила доповідач.
Окремо під час навчання суддями господарського суду розглянуто та проаналізовано наступну правову позицію у постанові найвищого судового органу від 21 січня 2015р. у справі № 3-210гс14. Зокрема, доповідач акцентувала, що за змістом висновку, вирішуючи спір щодо стягнення збитків у виді неодержаних доходів (орендної плати за землю), заподіяних позивачеві внаслідок користування земельною ділянкою без укладання договору оренди, необхідно брати до уваги положення статей 156, 157 Земельного кодексу України і загальні положення статті 22 та глави 82 Цивільного кодексу України.
– Як вбачається з положень статей 22, 1166 Цивільного кодексу України, відповідальність за завдану шкоду може наставати лише за наявності підстав, до яких законодавець відносить наявність шкоди, протиправну поведінку заподіювача шкоди, причинний зв’язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача та вину. За відсутності хоча б одного їх цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Для застосування такого заходу відповідальності як відшкодування шкоди, слід встановлювати як наявність у діях винної особи усіх чотирьох елементів складу цивільного правопорушення (протиправної поведінки), так і ступінь вини у розумінні статті 1193 Цивільного кодексу України, – завершила свою доповідь суддя господарського суду.
_03_03.png)
