Суддями господарського суду обговорено положення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04), рішення від 10 лютого 2010 року (набуло статусу остаточного 10 травня 2011 року)

        28 березня 2016 року суддями господарського суду Кіровоградської області на щотижневому навчальному занятті проаналізовано окремі положення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04), рішення від 10 лютого 2010 року (набуло статусу остаточного 10 травня 2011 року).

      Доповідачем з цього питання була суддя господарського суду Коваленко Н. М., яка зазначила, що до Європейського суду заявники скаржилися за п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та ст. 1 Першого протоколу до Конвенції на те, що в результаті вирішення вказаного спору їх права на майно та справедливий судовий розгляд були порушені.

        Доповідач окремо наголосила на пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України», у якому йдеться про те, що Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у  рішеннях  судів  та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави,  на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті  6 Конвенції (995_004) зобов'язує  суди обґрунтовувати свої рішення,  його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра,  до якої суд має виконати  обов'язок  щодо  обґрунтування  рішення,  може бути різною  в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v.  Spain) від  9  грудня 1994 року,  серія A,  № 303-A,  п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування  своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v.  Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне
призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати  сторонам,  що  вони  були  почуті.  Крім   того, вмотивоване  рішення  дає  стороні  можливість  оскаржити  його та отримати його  перегляд  вищестоящою  інстанцією.  Лише  за  умови винесення  обґрунтованого  рішення  може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див.  рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v.  Finland),  №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).

         За результатами розгляду справи Європейський суд встановив порушення п. 1 ст. 6 Конвенції в зв'язку з тим, що національні суди не надали адекватного обґрунтування своїх рішень у справі заявників.