Отримуйте інформацію лише з офіційних джерел
Єдиний Контакт-центр судової влади України 044 207-35-46
У господарському суді Кіровоградської області проведено планове навчання суддів під час якого проаналізовано основні положення, які містяться в правовій позиції у справі «Бочан проти України (№ 2)», (заява № 22251/08).
Так, суддя господарського суду Наливайко Є.М. доповіла із вказаного питання зазначивши, що 5 лютого 2015 року Великою палатою Європейського суду з прав людини було ухвалено остаточне рішення у справі «Бочан проти України (№ 2)».
З матеріалів справи вбачається, що заявниця звернулась до Європейського суду і скаржилась за пунктом 1 статті 6 Конвенції та статтею 1 Першого протоколу до Конвенції на несправедливий спосіб, у який Верховний Суд України розглянув її скаргу у зв’язку з винятковими обставинами, оскільки останній не взяв до уваги висновки Європейського суду, наведені у рішенні «Бочан проти України» від 03.05.2007 (заява №7577/02).
У процесі доповіді суддя господарського суду акцентувала увагу на тому, що остання скарга Бочан, як така, що містить нову інформацію, тобто не є по суті такою ж, як попередня заява (№7577/02), була визнана Судом прийнятною, не посягаючи на прерогативу держави-відповідача виконати попереднє рішення Європейського суду та Комітету міністрів здійснювати нагляд за його виконанням відповідно до вимог статті 46 Конвенції.
Велика палата Європейського суду дійшла висновку, що стаття 46 Конвенції не перешкоджає розгляду нової скарги Бочан на несправедливість розгляду, що завершився ухвалою Верховного Суду України від 14 березня 2008 року.
Продовжуючи доповідь, суддя господарського суду окремо зупинилась на пунктах 57, 58 рішення у справі «Бочан проти України (№ 2)» від 5 лютого 2015 року, у яких йдеться про те, що Європейський суд повторно акцентував увагу, на тому, що саме Договірні Сторони вирішують, як найкраще виконувати рішення Суду і при цьому не порушувати принцип юридичної визначеності, а також законні інтереси третіх осіб. Навіть якщо на рівні національного законодавства передбачена можливість подання на підставі рішення Суду клопотання про відновлення завершеного судового провадження, саме національні органи влади мають визначити порядок розгляду такого клопотання та встановити критерії визначення необхідності відновлення провадження у конкретній справі.
Посилаючись на положення статті 46 Конвенції та нагадуючи про Рекомендацію № R(2000)2, ухвалену Комітетом міністрів 19.01.2000, Європейський суд підтвердив свою позицію у даному рішенні, що заходи, які забезпечують наявність адекватної можливості для відновлення розгляду справи на національному рівні у разі, якщо Суд встановлює порушення Конвенції, можуть становити «найбільш ефективний, якщо не єдиний, засіб досягнення restitutio in integrum».