У господарському суді Кіровоградської області проведено чергове навчання суддів

        Під час чергового навчання суддів господарського суду Кіровоградської області учасниками заняття проаналізовано постанову Судової палати у господарських    справах   Верховного   Суду України від 29 квітня 2014 року №3-11гс14 щодо наслідків навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Як зазначила доповідач з цього питання – суддя господарського суду Кабакова В.Г. – відповідно до ч. 1 ст. 230 ЦК України, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним.

Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

Виходячи зі змісту зазначеної норми, правочин визнається вчиненим внаслідок обману у разі навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Суб’єктом введення в оману є сторона правочину як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Окрім того, суддями обговорено правовий висновок, вміщений у постановах Верховного Суду України від 1 липня 2014 р. у справах № 3-31гс14, 3-32гс14 щодо  правових  наслідків  встановлення  договором іншого  розміру  процентів  річних  та  іншого  способу  їх  обчислення,  ніж  передбачено законодавством.

Доповідачем звернуто увагу на те, що частиною 3 ст. 692 ЦК України фактично конкретизовано передбачений ст. 536 цього Кодексу обов’язок боржника сплачувати встановлений договором або законом розмір процентів за користування чужими грошовими коштами та передбачене ст. 625 цього Кодексу право продавця вимагати від покупця сплати 3 % річних за весь час прострочення, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

У розумінні зазначених статей проценти є не відповідальністю, а платою за весь час користування грошовими коштами, що не були своєчасно сплачені боржником.

Зі змісту цих статей випливає, що договором може бути встановлено лише інший розмір процентів річних, а не інший спосіб їх обчислення.

Проценти за користування чужими грошовими коштами, нараховані на підставі договору за кожен день прострочення невиконаного зобов’язання, за своєю правовою природою охоплюються визначенням пені (ст. 549 ЦК України).

Одночасне стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами, нарахованих за кожен день прострочення невиконаного зобов’язання, та пені, обчисленої у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов’язання за кожен день прострочення виконання, є подвійним стягненням пені за несвоєчасне виконання зобов’язання покупцем, що не узгоджується з приписами ст. 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.