Суддями господарського суду розглянуто правові позиції Верховного Суду України щодо застосування позовної давності

        15 лютого 2016 року під час навчання суддями господарського суду Кіровоградської області розглянуто правові позиції Верховного Суду України щодо застосування позовної давності.

Суддя господарського суду Змеул О.А., який був доповідачем із зазначеної теми, звернув увагу учасників заняття на постанові найвищого судового органу від 25 березня 2015 року у справі № 3-21гс15 щодо  правових  наслідків  спливу  позовної давності, зазначивши при цьому, що відповідно до ст. 267 ЦК сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Порядок відліку позовної давності наведено у ст. 261 ЦК, зокрема відповідно до ч. 1 цієї статті перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом із тим частинами 1, 2, 4 ст. 29 ГПК встановлено, що прокурор бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, порушену за позовом інших осіб, на будь-якій стадії її розгляду для представництва інтересів громадянина або держави. У разі прийняття господарським судом позовної заяви, поданої прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. Прокурор, який бере участь у справі, несе обов'язки і користується правами сторони, крім права на укладення мирової угоди.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що прокурор здійснює представництво органу, в інтересах якого він звертається до суду, на підставі закону (процесуальне представництво), а тому положення закону про початок перебігу позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду із заявою про захист державних інтересів, але не наділяє прокурора повноваженнями ставити питання про поновлення строку позовної давності за відсутності такого клопотання з боку самої особи, в інтересах якої прокурор звертається до суду.

Також під час навчання судді господарського суду Кіровоградської області окремо проаналізували постанову ВСУ від 13 травня 2014 року № 3-14гс14 щодо наслідків пропущення позовної давності у взаємозв’язку з визнанням судом причин пропущення позовної давності поважними, у якій йдеться про те, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту (ч.ч. 4, 5 ст. 267 ЦК України).

Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів буде встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення буде заявлено про застосування позовної давності, та буде встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК України ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності.

При цьому у разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними порушене право підлягає захисту.

Скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій про відмову в позові у справі, Вищий господарський суд України визнав позов обґрунтованим і задовольнив його, проте не вирішив питання про наслідки пропуску позивачем строку позовної давності, про що було заявлено стороною у спорі, і взагалі не застосував положення ст. 267 ЦК України при вирішенні справи.

Окрім того, суддями обговорено постанову Судової палати у господарських справах Верховного Суду України від 30 вересня 2014 року № 3-120гс14 щодо правомірності і наслідків визначення  сторонами  у  договорі  перебігу  строку  позовної  давності  щодо вимог  про стягнення неустойки з дати, яка визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення управненої сторони з претензією або позовом. На відміну від тривалості позовної давності (ст. 259 ЦК України), порядок її обчислення не може бути змінено за домовленістю сторін, що прямо передбачено ч. 2 ст. 260 цього Кодексу.

Оскільки всупереч наведеним нормам матеріального права сторони погодили у договорі, що перебіг строку позовної давності щодо вимог про стягнення неустойки починається з дати, яка визначається шляхом зворотного відрахунку шести місяців від дати звернення постачальника з претензією або позовом, тобто змінили порядок обчислення позовної давності, господарські суди обґрунтовано і законно відмовили в задоволенні позову про стягнення пені у зв’язку з пропуском позовної давності.