Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень у спорах щодо забезпечення виконання зобов’язань розглянуто суддями господарського суду під час навчання

 Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень у спорах щодо забезпечення виконання зобов’язань, що виникають із договорів іпотеки розглянуто суддями господарського суду під час навчання.

Суддею господарського суду Змеулом О.А., який виступив з доповіддю на зазначену тему, проаналізовано низку постанов ВСУ. Зокрема, звернуто увагу на правову позицію, вміщену у постанові ВСУ від 11 листопада 2014 р. у справі №3-57/гс14, в якій йдеться про те, що виходячи з положень ст. 45 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-ІV «Про іпотеку»  (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), якщо переможець прилюдних торгів відмовився від підписання протоколу, наступний учасник, що запропонував найвищу ціну, але не нижчу за початкову ціну продажу, оголошується переможцем прилюдних торгів. За його відсутності або відмови прилюдні торги оголошуються такими, що не відбулися.

Окрім того, під час навчання доповідач окремо зупинився на змісті постанови найвищого судового органу від 19 серпня 2014 р. у справі № 3-43гс14, при цьому зазначивши, що виходячи з положень ч. 2 ст. 16 ЦК України,  статей 33, 36, ч. 1 ст. 37 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-IV «Про іпотеку», не виключається можливість звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на такий предмет у рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов’язань за рішенням суду, оскільки цими нормами передбачено задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, яке ототожнюється зі способом звернення стягнення, якщо такий спосіб передбачено іпотечним договором.

Продовжуючи вказану тему суддею наголошено, що згідно зі ст. 33 Закону України від 5 червня 2003 р. № 898-IV «Про іпотеку» у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Звернення стягнення на предмет іпотеки не призводить до заміни основного зобов’язання на забезпечувальне, а тому задоволення вимог за дійсним основним зобов’язанням одночасно чи за наявності рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки не може мати наслідком подвійного стягнення за основним зобов’язанням.

Отже, наслідком звернення стягнення на предмет іпотеки має стати задоволення вимог кредитора за основним зобов’язанням, і тільки ця обставина може бути підставою для припинення зобов’язання як такого, що вважається виконаним згідно зі ст. 599 ЦК України (постанова Верховного Суду України від 9 вересня 2014 р. у справі № 3-71гс14).

Також присутні на занятті взяли до уваги правову позицію, розміщену у постанові найвищої судової інстанції від 23 вересня 2014 р. у справі № 3-113гс14, відповідно до якої, пунктом 2 Прикінцевих положень Закону України від 22 вересня 2011 р. № 3795-VІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг» передбачено, що дія цього Закону не поширюється на кредитні договори, укладені до набрання ним чинності.

У разі, якщо кредитний договір, як і забезпечувальний іпотечний договір, за яким провадиться звернення стягнення за наказом, укладено до набрання чинності зазначеним Законом, до спірних правовідносин слід застосувати законодавство, яке було чинним на момент їх виникнення.