16 листопада 2015 року проведено чергове навчання суддів господарського суду Кіровоградської області з обговорення правових позицій Верховного Суду України

 Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст. 111-16 ГПК України розглянуто суддями господарського суду Кіровоградської області під час чергового навчання.

         Так, суддею Тимошевською В.В., яка доповідала із вказаної теми, продовжено аналіз правових позицій найвищого судового органу зі спорів щодо забезпечення виконання зобов’язань. Зокрема, доповідач наголосила на тому, що за змістом ст. 199, ч.1 ст. 216, ч. 2 ст. 217 ГК, ч. 2 ст. 546, ст. 627 ЦК суб’єкти господарських відносин при укладенні договору мають право забезпечити виконання господарських зобов’язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності – договірних санкцій за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов’язань (постанова Верховного Суду України від 22 листопада 2010 р. у справі № 3-24гс10).

         Окрім того, суддями господарського суду обговорено правові висновки, представлені у низці постанов ВСУ, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень у спорах щодо забезпечення виконання зобов’язань, що виникають із договорів застави (від 15 листопада 2010 р. у справі № 3-5гс10; від 17 жовтня 2011 р. у справі № 3-111гс11; від 12 грудня 2011 р. у справі № 3-130гс11; постанова Верховного Суду України від 12 грудня 2011 р. у справі № 3-134гс11; постанова Верховного Суду України від 12 грудня 2011 р. у справі № 3-135гс11).

Зокрема, йдеться про те, що Закон від 18 листопада 2003 р. №1255 – ІV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Відповідно до ч. 1 ст. 24, ст. 26 цього Закону (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом від 22 вересня 2011 р. № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг») звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку. Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом у зазначеній редакції не передбачалось.

Звертаючи увагу на зміст постанов ВСУ від 12 вересня 2011 р.  у  справах  № 3-71гс11 та № 3-79гс11, доповідач із вказаної теми наголосила на тому, що передання у заставу майнових прав кредитора за кредитним договором на відміну від передбаченого ст. 512 ЦК відступлення права вимоги не передбачає заміни кредитора у зобов’язанні за кредитним договором.

Також присутніми на занятті проаналізовано правову позицію, викладену в постанові Верховного Суду України від 26 грудня 2011 № 3-139гс11, в якій зазначається, що за змістом Закону від 18 листопада 2003 р. № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у разі задоволення позову про звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження суд може обрати один із способів звернення стягнення, обраний обтяжувачем на власний розсуд, зокрема шляхом передачі предмета застави у власність заставодержателя.