Правові позиції Верховного Суду України, викладені у постановах, прийнятих за результатами перегляду судових рішень господарських судів розглянуто суддями господарського суду Кіровоградської області під час навчання

 Висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судових рішень у спорах про право власності на інші речові права та спорах щодо забезпечення виконання зобов’язань розглянуто суддями господарського суду під час чергового навчання.

         Зокрема, суддею Болгар Н.В., яка доповідала з вказаної теми, звернуто увагу на правову позицію, вміщену у постанові найвищого судового органу від 19 вересня 2011 р. у справі № 3-82гс11, в якій йдеться про те, що до прийняття об’єкта новоствореного нерухомого майна в експлуатацію та його державної реєстрації право власності на цей об’єкт не виникає; ст. 331 ЦК не передбачена можливість визнання права власності на недобудоване нерухоме майно в судовому порядку.        Крім того, суддями проаналізовано інші дві постанови Верховного Суду України, правовий висновок яких передбачає, що у разі якщо проведені на виконання судового рішення прилюдні торги з реалізації майна визнано судом такими, що проведені з порушенням чинного законодавства щодо порядку виконання судових рішень, то особа, яка придбала це майно, не є добросовісним набувачем, у якого майно не може бути витребувано відповідно до ч. 2 ст. 388 ЦК України.

Продовжуючи доповідь суддя звернула увагу на правові позиції, зроблені у спорах щодо забезпечення виконання зобов’язань, що виникають із договорів застави. Так, аналіз статей 546, 572, 576 – 578 ЦК України, статей 1, 4, 6 Закону України від 2 жовтня 1992 р. № 2654-ХІІ «Про заставу» дає підстави для висновку: суть застави полягає в тому, що кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника. Тобто право застави – це право на чуже майно, внаслідок установлення якого власник може бути примусово позбавлений права на своє заставлене майно.

Отже, застава – це один зі способів забезпечення виконання зобов’язання, особливістю якого є передача майна: заставодавець передає майно у заставу заставодержателю. Заставодавцем може бути як сам боржник, так і майновий поручитель – власник певного майна, який має право на його відчуження.

Таким чином, майновий поручитель зобов’язується відповідати за боржника за основним зобов’язанням спеціально виділеною для цього річчю, якщо боржник не виконує свого зобов’язання і виникли підстави для звернення стягнення на предмет застави.

У контексті наведеного висновок про те, що передача майна у заставу не є відчуженням, яке потребує наявності відповідних повноважень в особи, котра від імені майнового поручителя вчиняє цей правочин, помилковий.

Якщо відповідно до статуту товариства голова правління не є самостійним виконавчим органом управління товариства, то він зобов’язаний діяти на підставі рішень, прийнятих правлінням товариства.

Отже, з урахуванням виключної компетенції спостережної ради щодо погодження проведення операцій відчуження майна на суму, що становить п’ятдесят і більше відсотків майна товариства, рішення спостережної ради щодо передачі спірного майна (на суму, меншу за п’ятдесят відсотків) у заставу та уповноваження голови правління на вчинення такого правочину не замінює компетенції виконавчого органу товариства – його правління –  щодо прийняття рішення з цього питання (постанова Верховного Суду України від 25 листопада 2014 р. у справі № 3-179гс14).

Окремо суддя господарського суду зупинилась на постанові від 28 лютого 2012 р. у справі № 3-10гс12, в якій вказано, що Закон України від  18  листопада 2003 р. № 1255-IV «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» є спеціальним законом з питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна. Відповідно до ст. 26 цього Закону (у редакції, чинній до внесення змін згідно із Законом від 22 вересня 2011 р. № 3795-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг») звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження здійснюється на підставі рішення суду в порядку, встановленому законом, або в позасудовому порядку.

Звернення стягнення на предмет забезпечувального обтяження на підставі виконавчого напису нотаріуса Законом у зазначеній редакції не передбачалось. Цей Закон є спеціальним із питань правового режиму регулювання обтяжень рухомого майна, у зв’язку з чим Закон України від 2 жовтня 1992 № 2654-XII «Про заставу» та ст. 590 ЦК України застосовується лише в частині, що йому не суперечить.