Господарські суди відзначають 90-ту річницю утворення в Україні арбітражно-судової системи

 21 листопада 2012 року господарські суди України відзначають  90-ту річницю утворення арбітражно-судової системи. У цей ювілей, підбиваючи підсумки досить значного відрізку часу, хотілось би звернути погляд у минуле та згадати про історію зародження, становлення і розвитку органів господарської юрисдикції.

У сучасному суспільстві господарські спори між юридичними особами, державними та іншими органами вирішуються у визначеному законом порядку в господарських судах України, що належать до спеціалізованих судів загальної юрисдикції.

На сьогодні це явище цілком звичне, необхідне і невід’ємне від загального врегулювання економічних спорів. А от чи завжди ці судові установи мали такий статус та існували в тому вигляді, що і нині? Питання не з простих та водночас дуже цікаве.

Минуло 90 років з дня заснування арбітражно-судової системи, представниками якої нині є господарські суду України, які й відзначатимуть нинішнього року ювілейну дату.

Не хотілось би дуже вдаватись в дати і цифри та без зазначення  часових меж певних періодів розвитку, важко скласти увесь пазл становлення арбітражно-судової системи України.

Перші витоки господарського судочинства – тема суто історичного характеру, досліджуючи її можна встановити і дізнатись про ті факти, які дозволяють простежити об’єктивну необхідність створення судових установ для вирішення спорів, у досконаленні їхньої діяльності, розвитку нормативно-правової бази, зародженні сучасних господарсько-процесуальних інститутів, а також оцінити усі докладенні зусилля багатьох поколінь науковців, суддів у прагненні створити ефективний і справедливий суду.

Історично доведено, що корені господарського судочинства знаходяться у глибокій давнині. Спочатку це були комерційні суди і створення першого у місті Одесі датується 1807 роком, у подальшому розвивались у великих центрах, містах бурхливої торгівлі, виробництва та промисловості. Розглядали вони торгівельні та вексельні спори, справи що виникали з комерційної діяльності, стосувалось це і спорів про торговельну неспроможність, крім того саме комерційні суди розглядали всі справи про банкрутство. До їхньої компетенції також входила оцінка майна та видача відповідних оціночних свідоцтв щодо укладених договорів купівлі-продажу нерухомості, договору застави, при отриманні кредиту, проведення аукціонів з продажу майна тощо.

Комерційні суди забезпечували не тільки правовий захист торгівельної та іншої підприємницької діяльності, але й були гарантом високої культури підприємництва і торгівлі.

Остаточне утворення системи комерційних судів закріпило опубліковане 14 травня 1832 року Загальне положення заснування комерційних судів у Російській імперії, проте у 1917 році всі без винятку судові установи були ліквідовані Декретом про суд № 1.

Із запровадженням нового політичного та економічного устрою, у період громадянської війни комерційні суди виявились непотрібними, оскільки підприємства стали державними і суперечки, які виникали між ними, вирішувались адміністративним шляхом, а керування господарством здійснювалося військово-адміністративними методами, було суворо централізованим і зосереджувалося у головкомах, які вели облік усіх наявних ресурсів, розподіляли сировину, матеріали і готову продукцію за нарядами.

Закінчення громадянської війни та господарська реформа розпочата у 1921 р., яка запроваджувала комерційний розрахунок, надавала підприємствам майнову самостійність, зумовили відмову від адміністративного способу вирішення господарських спорів. Таким чином, виникла необхідність у спеціальних органах для врегулювання суперечок між господарюючими суб’єктами, взаємовідносини яких почали ґрунтуватися на договірній основі.

Тому, 21 листопада 1922 року постановою Ради Народних комісарів на підставі Положення «Про порядок вирішення майнових спорів між державними установами і підприємствами» утворюються арбітражні комісії, в центрі – Вища Арбітражна Комісія при Українській економічній Раді та на місцях – при губернських економічних Радах. Саме ця дата і стала вважатись початком розвитку арбітражно-судової системи в Україні.

За характером діяльності арбітражні комісії нагадували суди, та все ж за своєю організаційною побудовою були допоміжними органами управління і створювались Радою Праці та Оборони задля розвантаження останніх від обов’язку вирішувати численну кількість спорів.

Характерною ознакою для арбітражних комісій діючих в той час було їх широке коло повноважень. Вони мали право надавати відстрочку виконання, замінювати предмет виконання іншим предметом або грошовим еквівалентом, у виняткових випадках звільняти боржника повністю або частково від виконання зобов’язання або від відповідальності. Варто відзначити, що арбітражні комісії були державні та відомчі, різнилися лише тим, що перші захищали права та охоронювані законом інтереси юридичних осіб при вирішенні господарських спорів у різних галузях та в межах наданої їм компетенції, останні – мали ті ж завдання, але в межах окреслених визначеною галуззю.

З часом виникла необхідність реорганізації арбітражних комісій, яка випливала з того, що їхня правова природа була суперечливою, так би мовити спостерігалась подвійність у правовому статусі, а саме – ці комісії вирішували економічні спори між державними організаціями та підприємствами, а з іншого боку – були підпорядкованими державному ж органу, який мав право змінювати чи скасовувати їхні рішення. Проте замість реорганізації, відбулась ліквідація цих комісій. 

Розгляд усіх господарських справ перейшов до загальних судів, які не в змозі були впоратися з покладеним на них завданням через недостатні знання специфіки господарських спорів, а також неможливість оперативного вирішення заявлених вимог. У зв’язку з цим, вже через деякий час після ліквідації арбітражних комісій (16 днів) було створено систему державних арбітражних органів при органах виконавчої влади, на які покладався розгляд господарських спорів.

У Положенні про державний арбітраж, затвердженому 03 травня 1931 року зазначалось, що державний арбітраж утворюється для вирішення майнових спорів між установами та організаціями суспільного сектору, в напрямку, що забезпечує зміцнення договірної та планової дисципліни і господарського розрахунку.

Оскільки робота органів держарбітражу була безпосередньо пов'язана з управлінням економікою, він був включений до системи загальносоюзних, республіканських і місцевих органів державного управління і підпорядковувався безпосередньо уряду СРСР, союзних республік, а на місцях – виконкомам рад.

До його компетенції були віднесені спори по укладених договорах, про якість продукції, а також інші майнові спори між установами, підприємствами й організаціями усуспільненого сектора, крім винятків, установлених законом.

Упродовж існування державного арбітражу з 1931-го по 1991 р. радянською державою постійно робилися спроби модернізувати його структуру та діяльність, пристосувати до економічних умов, які змінювались, підвищити його роль у народному господарстві. На арбітраж покладалися нові й нові завдання.

Так, у 1933 р. на розгляд державного арбітражу були передані спори, що виникали в зв'язку з укладенням господарських договорів по постачаннях продукції, що одержали назву переддоговірних спорів.

У 1934 році було затверджено Правила розгляду і вирішення майнових спорів, у 1939 р. Постановою Уряду СРСР на держарбітраж покладено вирішення спорів, що виникають при узгодженні основних умов поставки товарів.

З 1952 року до обов’язків органів арбітражу додається ще й узагальнення матеріалів справ, що розглядаються та надсилання результатів міністрам і керівникам відомств СРСР, Рад Міністрів союзних республік, облвиконком для усунення виявлених недоліків.

23.07.1959 року Рада Міністрів РСРС приймає постанову «Про поліпшення роботи державного арбітражу», відповідно до якої арбітраж з органу, що розглядає спори, перетворюється в орган, який активно сприяє поліпшенню роботи господарських органів, виконанню планових завдань, зміцненню госпрозрахунку.

З прийняттям у 1977 році Конституції СРСР держарбітраж закріплюється як конституційний орган, а статтею 163 зазначалось, що вирішення господарських спорів між підприємствами, установами та організаціями здійснюється органами державного арбітражу в межах їх компетенції. Конституцією також було передбачено, що організація та порядок діяльності органів держарбітражу визначаються законом про державний арбітраж.

У зв’язку з цим відбуваються значні зміни в законодавстві про арбітраж. 30.11.1979 року прийнятий Закон «Про державний арбітраж СРСР», яким змінено критерії підвідомчості господарських спорів, значно розширено права держарбітражу при вирішенні спорів та прийнятті рішень.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18.02.1987 р. «Про внесення змін і доповнень до законодавства Союзу РСР про державний арбітраж» Державний арбітраж при раді Міністрів СРСР перетворено в Державний арбітраж СРСР, тим самим виведено його із підпорядкування органів виконавчо-розпорядчої влади.

Перехід України до ринкової економіки потребував створення ефективного механізму захисту майнових прав та охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання різних форм власності.  Виникає необхідність перегляду засад та порядку розв’язання спорів між господарюючими суб’єктами. Ці функції мав виконувати лише судовий орган. І прийнятий  4 червня 1991 року Закон України  «Про арбітражний суд» ознаменував новий етап у процесі формування органів господарського судочинства. Припиняє своє існування система державного арбітражу, натомість утворюються арбітражні суди - одна з ланок судової влади.

У 1991 році Верховна Рада СРСР прийняла Закон «Про Вищий арбітражний суд СРСР», яким по суті було встановлено судову владу, правосуддя там, де їх не було – в економіці, у господарських відносинах між підприємствами. Якщо державний арбітраж був органом, який виконував не лише визначені його компетенцією господарські спори, а ще й здійснював управлінські функції (контроль за укладенням та виконанням господарських договорів, прийняття деяких нормативних актів тощо), то відтепер його було перетворено в орган судової влади, що здійснює правосуддя у господарських відносинах і є незалежними у вирішенні господарських спорів, які виникають між юридичними особами, а згодом і між громадянами-підприємцями, державними та іншими органами. За Законом України «Про статус суддів» державним арбітрам надано статус суддів.

Як і утворення в 1922 році арбітражних комісій, так і виникнення у 1991 році, по суті, нової спеціалізованої судової системи – арбітражних судів, пов’язане з докорінними змінами в економіці України.

З прийняттям у 1996 році Конституції України система арбітражних судів послідовно і надійно займає належне їй місце в єдиній судовій системі. Незалежність і недоторканність суддів як господарських, так і загальних судів конституційно гарантовані, закладаються правові засади утворення касаційної та апеляційної інстанцій.

У 2001 році проведена так звана мала судова реформа, яка вирішила цілу низку принципових питань. Арбітражні суди перейменовані у господарські, внесені суттєві зміни до Закону «Про арбітражний суд» і Арбітражного процесуального кодексу України.

Важливим етапом у здійсненні судово-правової реформи стало прийняття Верховною Радою 07.02.2002 Закон України «Про судоустрій України», яким надані додаткові гарантії незалежності суддів, що відіграло важливу роль у підвищенні якісного рівня розгляду господарських спорів.

Протягом 2002 -2010 років до прийняття Закону «Про судоустрій і статус суддів» господарське процесуальне законодавство неодноразово зазнавало змін. Проте це не вплинуло на основні принципи здійснення господарського судочинства.

За цей період особливої уваги заслуговують нововведення щодо норм – досудового врегулювання господарських спорів, підвідомчості господарських спорів і підсудності справ господарським судам (зокрема, у зв’язку із запровадженням адміністративного судочинства, віднесенням до підвідомчості господарських судів корпоративних та земельних спорів, а також спорів щодо обліку прав цінних паперів), запобіжних заходів, забезпечення позову, особливостей провадження у справах за участю іноземних суб’єктів господарювання.

Можна констатувати, що зміна системи арбітражів арбітражними, а потім господарськими судами була спричинена переходом до ринкової економіки, де основної ваги набували договір і закон. Створення господарських судових органів, з урахуванням позитивного досвіду накопиченого арбітражами (передусім це швидкий розгляд господарських спорів), на строгій процесуальній основі відповідала вимогам щодо вирішення економічних спорів, надаючи при цьому сторонам, що сперечаються, рівні можливості для захисту своїх справ.  

Як бачимо, господарські суди України пройшли тривалий шлях розвитку від комерційних судів Російської імперії, до складу якої входили українські землі, до повноцінних судових органів. Так період за періодом викристалізувалися сучасні господарські суди, увібравши у себе всю необхідну практику розгляду господарських спорів і утвердившись як самостійна спеціалізована ланка судів загальної юрисдикції.

В цей визначний день, коли йдеться про ювілей, який включає три важливі періоди: започаткування комерційних судів (1807 р.), утворення арбітражних комісій (1922 р.) та арбітражних (господарських) судів (1991 р.) варто підкреслити важливість діяльності цих судових органів, які працюють на правове врегулювання економічних відносин і престиж держави. Адже справи, що надходять на розгляд господарських судів, до системи якої входить і господарський суд Кіровоградської області, відображають усю суперечливість і складність процесів, що відбуваються в економічній сфері.

Згадуючи історію становлення господарської юрисдикції не можна не сказати і про тих  людей, які стояли у самих витоків створення господарського (арбітражного) суду Кіровоградської області. Це видатні арбітри Я.А. Бевзюк, С.С. Орлова, Т.В. Біляєва, М.М. Бочаров, Н.М. Радіонова, А.І. Цись, Е.Ф.Першина, Л.В. Кулаженко, Л.А. Степанова.

У непростий час перетворень та кардинального реформування органів арбітражу, п'ятнадцять років (з січня 1987 року по січень 2002 р.) посаду головного арбітра та посаду голови арбітражного суду Кіровоградської області обіймав М.М. Баранець – Заслужений юрист України, нині суддя у відставці, який і сьогодні передає свій досвід молодим суддям.  Важливий вклад у розвиток та діяльність суду було зроблено державним арбітром, суддею та заступником голови арбітражного суду Н.О. Міхеєвою, яка пропрацювала в арбітражному суді з 1988 по 2003 роки.

З 2002 року господарський суд Кіровоградської області очолює В.М. Балик, Заслужений юрист України, який багато зусиль доклав для створення належних умов якісного виконання господарським судом завдань по здійсненню судочинства.

Заслуговує на окрему повагу і щоденна праця суддів, заступників голови господарського суду Кіровоградської області Є.М. Наливайко та О.А. Змеула.

В різні періоди посаду судді обіймали М.С. Стадник, Л.П. Новокрещена, І.А. Шутенко, А.І. Брайко, В.В. Жак, В.П. Янишевський, Г.М. Скиба, О.М. Баранець, Ю.І. Хилько, С.В. Таран.

Важко уявити сьогодення суду як без суддів обраних безстроково –  Н.В. Болгар, Л.В. Деревінська, О.Б. Шевчук, Т.В. Макаренко, С.Б. Колодій, К.М. Мохонько, Л.С. Коротченко, Н.М. Коваленко, В.В. Тимошевська, так і молодої плеяди суддів: В.Г. Кабакової, Г.Б. Поліщук, М.С. Глушкова, Р.О. Цобенка.

Усіх представників цієї юрисдикції вітаємо з 90-ю річницею утворення арбітражно-судової системи і бажаємо натхнення на подальшу плідну працю, що сприятиме економічному розвитку області  та України загалом!